Значний інтерес для історико-педагогічних досліджень мають педагогічні ідеї українських педагогів, серед яких особливе місце займає видатна українська педагогиня Софія Федорівна Русова (1856-1942). Вона залишила велику педагогічну спадщину, сповнену самобутніх думок, ідей, положень і висновків з актуальних проблем розвитку освіти, педагогіки, національної школи і національного виховання, що набувають особливої гостроти звучання в умовах сьогодення.
25 березня 2024 року бібліотеку педагогічного факультету за сприяння кафедри теорії та методик дошкільної освіти поповнено двома книгами.
Перша книга – це монографія сучасного дослідника творчої спадщини Софії Русової І.В. Зайченка «Педагогічна спадщина С.Ф. Русової». На багатому джерелознавчому матеріалі науковець грунтовно розкриває життєвий шлях, педагогічну діяльність, творчість і педагогічну концепцію Софії Федорівни Русової. Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико–методологічні проблеми – мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.
Ідея національного виховання – головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання – забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально–політичного і культурного потенціалу свого народу.
Друга книга – Софія Русова «Твори, надруковані у педагогічному журналі «Світло» (Київ, 1910-1914)».
Перший офіційний український педагогічний журнал «Світло» почав друкуватися з вересня 1910 року у видавництві «Український учитель» і проіснував впродовж чотирьох років, аж до травня 1914 року, коли його було заборонено державною владою одночасно з усіма іншими українськими виданнями.
Праці С. Русової представлені в основних розділах журналу, а саме: науково-педагогічні й публіцистичні статті, твори українського письменства, «з біжучого життя», шкільна хроніка, критика й бібліографія, огляд журналів впродовж всіх чотирьох років існування «Світла». Вже у другому числі журналу (жовтень 1910 року) редакція видрукувала статтю С. Русової «Приватна діяльність», в якій авторка обговорювала спосіб створення приватних українських шкіл. Цензура визнала статтю небезпечною і весь тираж номеру було конфісковано, а саму авторку статті й відповідального редактора «Світла» М. Старицьку притягнено до судової відповідальності. Однак Софія Русова не відступилася від своїх переконань і вже в четвертому числі журналу стверджувала, що школа дореволюційної Росії «калічила розум і душу дитини», бо вона «не відповідала національному духовному складу українського народу». І винні в цьому самі українці, бо недостатньо активно виборювали свої права.
Значну увагу С. Русова надавала питанням дошкільного виховання, про що свідчать статті у журналі впродовж всіх років його існування. Також Софія Федорівна приділяла увагу справі шкільництва інших країн, інформуючи читачів не лише про виховні ідеї визначних педагогів, але також про практичні методи навчання й виховання та про організацію шкільництва за кордоном.
Крім того, в журналі «Світло» публікувалися рецензії С. Русової на нові педагогічні твори й журнали, у яких С. Русова висловила думку, що українська школа мусить «вбирати в себе усі прогресивні погляди закордонних реформаторів, але одночасно будувати свою нову форму на національнім ґрунті, одповідаючи на перші потреби краю, на національні вимоги люду. Єднаючи своє й чуже, може вона дати новий тип школи, що відповідатиме найкращим поступовим педагогічним принципам, але разом із цим не розірве живого зв’язку з народним життям, з характерними рисами нашого культурного розвитку й громадського життя».
Як ніколи актуальними є слова Софії Федорівни Русової сьогодні! Усвідомлюючи необхідність відповідності виховання суспільним потребам і вимогам часу, Софія Русова у своїх працях послідовно обґрунтувала принцип націоналізації системи освіти, який, за її глибоким переконанням, необхідно втілювати у освітньо-виховній практиці всіх закладів освіти – від дитячих садків до вузу, а також визначила шляхи та засоби формування національної свідомості підростаючого покоління.
Сподіваємося, що книги стануть у нагоді здобувачам вищої освіти і викладачам для вивчення творчого доробку вченої, для пошуку співзвучності його засад із сьогоднішніми концептуальними положеннями національної системи освіти, національно-громадянського виховання підростаючого покоління, для впровадження ідей Софії Русової у практику сучасних закладів дошкільної освіти.
